Блукаючи ЖЖ, натрапив на "Сповідь одного священика". Подаю уривок з неї, який багато в чому є мені близьким. Про подібні речі чув з розповідей моїх друзів-священиків.
Незабаром після поставлення в священний сан я зустрів на вулиці священика, якому останніми роками перед своїм священством багато разів сповідався. Він привітав мене і сказав: «Зараз тобі легко. За тебе все Господь робить. Так буде півроку, а потім Господь тобі скаже: „A тепер давай сам!». Я зрозумів, що він має на увазі. Дійсно, абсолютно особливий стан був спочатку після посвячення в сан. Давалася без зусиль та молитва, яка недавно вимагала напруги. Якісь спокуси, які раніше вибивали з колії, тепер прослизали, не зачепивши. Настільки виразно відчувалася присутність Сили, яка від чогось що захищає та чомусь сприяє – важко передати уявлення про це тому, хто не випробував подібного. Тільки ось у мене це відчуття продовжилося місяці два, якщо не менше. Не думаю, що саме півроку – це якесь загальне правило, швидше за все, священик (пом’яни, Господи, душу усопшого раба Твого ієрея Євгенія) поділився власним досвідом. А чому у мене від «ходіння в благодаті» сліду не залишилося набагато швидше, я знаю. Не треба було розслаблятися на радощах. Якщо раніше варто було мені пропустити ранішні або вечірні молитви, дозволити собі захопитися чимось, що важко поєднується з духовним життям, «без надмірних зусиль» провести час у веселій дружній компанії – зміна мого душевного стану не в кращу сторону не примусила себе чекати. І треба було докладати зусиль, щоб покаятися, щоб відновити втрачений мир, повернутися до молитви. Після свячень я із здивуванням виявив, що мені легко дається молитва, навіть коли я забуваю стежити за собою. Ні, я не почав здійснювати чогось неймовірного, але будь-яка воцерковлена людина знає, що таке, коли є духовна зібраність, і чим відрізняється той стан, коли її немає. А я тоді про цю зібраність навіть не думав, і, не дивлячись на це, сила зверху утримувала мою свідомість в стабільності. До пори. Проте коли людина своєю поведінкою наполегливо демонструє, що те, що Господь дає їй в подарунок, зовсім для неї не вартісне, Господь рано чи пізно перестає це давати. Мій хрещеник через місяць після хрещення прийшов до мене в сльозах і сказав: «Мені ніколи в житті не було так бридко. Я взагалі не знав, що людині може бути бридко до такої міри». Потім ще двоє з моїх знайомих, що хрестилися дорослими, через деякий час після хрещення сказали мені приблизно те ж саме. Коли в Таїнстві їм була дана невідома до того часу чистота духу, вони не зрозуміли, що це, а коли почали її втрачати, відчули різницю. Але були й інші, кому «бридко» не стало. Ті, хто серйозно готувався до таїнства. Ті, хто зрозумів, що насіння, вкладене в їх душі Господом, треба вирощувати. І приносити плоди.
Мене хрестили в дитинстві; проте я знаю, що випробували мої знайомі, котрі хрестилися дорослими, тому що відчуття тих, хто приймає хрещення, і тих, хто приймає сан, частково схожі. Тому що і хрещення, і свячення, та інші таїнства Церкви - це співпраця Господа та тієї людини, якій це таїнство уділяється; принаймні, так повинно бути. Але багато хто з нас повторює один за одним все ті ж помилки. А напрацьовувати самим те, що було отримане від Господа як дар, набагато важче, ніж прийняти дбайливо, з вдячністю, і зберегти. Якби молодість знала.
Не раз питали мене, чи не жалію я, що вибрав шлях священика, чи не було розчарування. Ні, в самому священству - ні на хвилину, я не думаю, що подібне розчарування взагалі можливе для віруючої людини. Але в собі, в своїй «профпридатності». Після декількох років розумію, що з прийняттям сану не потрібно було поспішати, мало б сенс серйозніше підготуватися до цього служіння; хоч би просто подорослішати.
Звичайно, роки служіння в сані навіть у дуже поганого священика примножують не тільки гріхи, але і досвід. Якщо я скажу, що після свячень я тільки відходив від духовного життя, це не буде правдою. Якби там не було, Господь примушує молитися, коли у самого на це не вистачає старанності; якби там не було, коли люди звертаються за духовною допомогою, доводиться разом з ними робити якісь кроки. Але було щось, втрачене мною на початку мого священства, що я не можу повернути і до цього дня.
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
